Електронні ініціативи як інструмент е-демократії: досвід України і Латвії

Статтю присвячено порівняльно-правовому аналізу досвіду України та Латвії у запровадженні інституту електронної ініціативи як важливого інструмента безпосередньої е-демократії. Практичне питання про те, чому в одних країнах електронні ініціативи є реальним важелем впливу, а в інших – радше тільки маркером, який сигналізує про певні проблеми, що турбують суспільство, спонукає до ґрунтовного дослідження правового регулювання та інформаційно-технічного забезпечення електронних ініціатив. Для компаративного аналізу регулювання процедури подання та розгляду електронної ініціативи обрано досвід Латвії як держави, що продемонструвала реальні успішні результати роботи онлайн-платформи ManaBalss.lv як інструмента створення, оприлюднення, обговорення і розгляду електронної ініціативи та вирішення питань, що в ній ставляться. Окрім того, досвід цієї країни показує, що підвищення рівня участі громадян в управлінні державними справами можливе за умови надання їм дієвого та зручного механізму впливу. Акцентовано увагу на недоліках правового регулювання інституту електронних петицій в Україні як основному факторі недієвості цього інструмента е-демократії, зокрема вказано на брак спеціального акта законодавства з питань електронних петицій, законодавчої гарантії вирішення питання, яке ставиться у петиції, неврахування громадської думки, висловленої в петиції, яка набрала меншу кількість голосів, ніж необхідно за законом, тощо. Указано на необхідність запровадження механізму попередньої перевірки змісту електронних петицій на відповідність вимогам конструктивності, достовірності і реальності. Для належної реалізації мети безпосередньої е-демократії мають бути створені важелі впливу на владу, що змусить останню прислухатися до тих проблем, що турбують суспільство.