Старожитності» та «археологія»: еволюція понять і використання їх у навчальному процесі (на прикладі Харківського університету 1805–1884 рр.)

Стаття присвячена становленню археологічної освіти у Харківському класичному університеті. Автор зосереджується на розкритті відповідної термінології та еволюції її змісту, яку використовували у назвах навчальних курсів. Саме це дає можливість простежити процес зародження викладання елементів археології та її становлення як окремої дисципліни в університетських освітніх програмах. Поряд із цим характеризуються основні етапи інституалізації археології як окремої освітньої дисципліни. Зазначається, що в першій половині ХІХ ст. термін «археологія» тільки входить до наукового обігу і у навчальних планах практично не зустрічається. Для назв предметів, які розповідали про далеке минуле, використовували термін «старожитності». У поняття «старожитності» включали писемність, мову і матеріальну культуру. Частіше всього, курси з подібними назвами мали літературно-філологічний та загальноісторичний характер і мало відносилися до археології у сучасному розумінні. У другій половині ХІХ ст. ситуація змінюється, оскільки в Російській імперії гостро стояло питання про розвиток археології. Розпочалися систематичні археологічні розкопки, тому необхідні були кваліфіковані фахівці. Акцентовано увагу на тому, що не дивлячись на якісні зміни в археологічній науці, її прогресивний розвиток, викладання відставало від наукових досягнень. Велику роль відіграло проведення археологічних з’їздів, де обговорювали варіанти викладання археології в університетах. Але такої окремої дисциплін як «Археологія» в освітньому процесі Харківського університету не було, що пояснюється відсутністю необхідних фахівців. Автор зазначає, що в Харківському університеті одним із перших, хто почав читати курси із конкретно археологічною спеціалізацією, був М. Я. Арістов (1834–1882), але в назві дисципліни термін «археологія» не фігурував.