Інституційні пастки земельної реформи в контексті сталого розвитку громад і територій

У статті розглянуто актуальні питання інституційного супроводу земельної реформи в Україні в контексті сталого розвитку громад і територій. Метою дослідження є розкриття змісту ключових інституційних пасток ринку землі в контексті сталого розвитку громад і територій України (передусім сільських) із врахуванням викликів воєнного стану. Показано, що земля – це не тільки операційний базис для створення сіл, міст, агломерацій, систем розселення, це - ще й важливий фактор агровиробництва. Обґрунтовано необхідність трансформації старих та створення нових інститутів або «правил гри» у сфері земельних відносин та агровиробництва задля сталого розвитку громад і територій. Зауважено, що серед цих інститутів з’являються й такі, що зумовлюють негативні результати. В.М. Полтерович визначає їх як інституційні пастки. Виокремлено інституційні пастки, що з’явилися в результаті передачі земель сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну. Проаналізовано проблемні вияви, які вони мають або можуть мати в аспекті сталого розвитку громад і територій, особливо в умовах воєнного стану, а саме: інверсійний та неконституційний порядок передачі земель із державної власності у комунальну; спрощення схеми передачі земельних ділянок у приватну власність; наростання проявів земельної корупції на місцевому рівні; неефективність комунікації в земельних питаннях органів місцевого самоврядування, бізнесу і держави; послаблення контролю держави за використанням та охороною земель; неузгодженість землевпорядної та планувальної документації в рамках комплексного плану просторового розвитку громад; недостатність фінансового забезпечення інвентаризації земель у громадах; використання земель не за цільовим призначенням; невизначеність із сплатою за землю в разі зміни цільового призначення земельної ділянки; загроза завищення або заниження ціни землі; посилення диференціації територіальних громад за вартістю земельних активів та їх фінансовою спроможністю; недостатність державної підтримки агровиробників; зниження ефективності діяльності дрібних агровиробників; посилення негативного впливу агрохолдингів на сталий розвиток сільських територій; зникнення сіл та хуторизація сільської поселенської мережі. Запропоновано шляхи уникнення та згладжування негативних наслідків інституційних пасток, пов’язаних з правочинами щодо передачі земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у комунальну власність. Акцент зроблено на підвищенні ролі державних органів у