Захист трудових прав співробітників міжнародних міжурядових організацій: теорія та практика

У статті досліджено питання захисту трудових прав співробітників міжнародних міжурядових організацій внутрішніми судовими механізмами. Зазначено, що права пов’язані з трудовими правовідносинами, в тому числі й щодо міжнародних цивільних службовців, гарантуються положеннями низки міжнародних угод у галузі прав людини, зокрема, Загальною декларацією прав людини 1948 р. (ст. 23), Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (ст. 7-9). Їм приділено суттєву увагу й інституційними органами, зокрема, Комітетом Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Комітетом Організації Об’єднаних Націй з економічних, соціальних і культурних прав. Підкреслено, що захист трудових прав корелюється з правом на соціальне забезпечення й охоплює право на доступ до благ, будь то в грошовому або натуральному вигляді, і володіння ними без дискримінації з метою забезпечення захисту. Досліджено практику діяльності Трибуналу зі спорів Організації Об’єднаних Націй, Адміністративного Трибуналу Міжнародної організації праці, Адміністративного Трибуналу Організації економічного співробітництва та розвитку щодо розгляду трудових спорів між персоналом і адміністрацією міжнародних організацій. Підкреслено, що функціонування внутрішніх механізмів і забезпечення доступу до них є гарантією захисту основоположних прав, передбачених міжнародними актами в галузі прав людини. Вказано, що з метою встановлення відповідності внутрішніх систем правосуддя міжнародних міжурядових організацій міжнародному праву прав людини, було розроблено Індекс легітимності внутрішніх систем правосуддя міжнародних організацій, оскільки внутрішні механізми розв’язання трудових суперечок можуть мати відмінності, зумовлені характером і напрямками діяльності ММО, що у свою чергу, може мати вплив на дотримання трудових прав її співробітників.