Міжнародно-правова доктрина та судова практика формування подат­кового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності

Метою статті є висвітлення основних засад міжнародно-правової доктрини формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності, та особливостей судової практики зі спорів у цій сфері правовідносин. Наукова новизна визначається дослідженням міжнародно-правової доктрини формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності, та стану законодавчого забезпечення відповідальності за вчинення господарських операцій з ознаками фіктивності в окремих державах, зокрема й Україні. Вперше проаналізовано судову практику Верховного Суду щодо захисту прав платників податків та інтересів держави у зазначеній сфері податкових правовідносин. Надано пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення та судової практики у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, що має ознаки фіктивності. Звертається увага на те, що в Україні фіктивне підприємництво у 2019 році було декриміналізовано, оскільки з КК України було виключено відповідну статтю 205. Висновки. 1. Сформульовані Верховним Судом України правові позиції у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, який має ознаки фіктивності, які сприймаються більшістю платників податків як спірні, і досі залишаються усталеними в правозастосовчій діяльності національних судів. 2. Новий Верховний Суд зробив важливий крок відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, який має ознаки фіктивності, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. З метою забезпечення сталості та єдності судової практики у сфері формування податкового кредиту за операціями з контрагентом, який має ознаки фіктивності, у тому разі, якщо необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, а також рішенні Верховного Суду, суд, який розглядає відповідну справу в касаційному порядку, керуючись положеннями частини третьої статті 346, статтею 347 та абз. 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення», передає відповідну справу на розгляд Великої Палати. 3. Велика Палата Верховного Суду, у разі, якщо відповідно до положень частини шостої статті 347 КАС України дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, та зазнаючи, що у цій справі не вбачається виключної правової проблеми, на наш погляд, повинна обгрунт